У НАТО готові до розширення. Але до ухвалення рішення про вступ нового члена ця організація повинна з’ясувати, чи відповідає країна її стандартам. На переконання експертів, для вступу до НАТО Україна повинна вдосконалити своє військо, модернізувати його.

Проте, за словами професора Дипломатичної академії України Григорія Перепелиці, в умовах російсько-української війни НАТО не готове дотримуватися принципу «відкритих дверей».

— Така неготовність Альянсу надати Україні членство, попри зобов’язання Бухарестського (2008 р.) саміту та запевнення генсека НАТО, обумовлюється побоюваннями наразитись на війну з Росією, — пояснив він під час виступу перед слухачами Національного університету оборони України імені Івана Черняховського в межах XVI Міжнародного тижня.

Посилаючись на відомого британського аналітика Джеймса Шерра, професор Григорій Перепелиця зазначив, що психологічно Росія вже перебуває у стані війни з НАТО. Зміцнюючи систему стримування у країнах Балтії, Альянс визнає як цей факт, так і аксіому «хочеш миру — готуйся до війни».

Перебуваючи у стані війни з Росією, Україна не може отримати запрошення на членство від НАТО, оскільки не відповідає одній із основних вимог членства — «членство в НАТО має зміцнювати не тільки безпеку країни-члена, а й безпеку Альянсу». Членство України, як зазначає Джеймс Шерр, «поставить Альянс перед безпосередньою необхідністю застосувати статтю 5 і очевидним ризиком ядерної війни. Неможливо навіть уявити, що Альянс, який розділило питання щодо надання Україні озброєння, зможе об’єднатися навколо надання Україні членства».

Проте російська гібридна війна проти України — це виклик не тільки Україні, але й усьому світовому порядку. Насамперед — європейській безпеці, основною опорою якої є НАТО. Тож якщо в Альянсі немає бажання захищати Україну від російської військової агресії, він принаймні має усвідомити рівень цієї загрози для самого НАТО.

— На сьогодні в Альянсі є усвідомлення того, що Росія веде агресивну війну проти України, порушуючи європейський порядок, встановлений після закінчення «холодної війни», — зазначив Григорій Перепелиця.

Експертна думка

Джеффрі Ларсен, директор із питань досліджень Оборонного коледжу НАТО, США:

— Від часу закінчення «холодної війни» НАТО зазнала фундаментальної трансформації своїх політичних і військових характеристик. Вона зіткнулася з проблемою «самооновлення», щоб зберегти свою відповідність новим реаліям сфери безпеки. Це завдання має постійний характер, оскільки середовище безпеки зазнає стрімких трансформацій. Для Альянсу, як і для інших гравців на міжнародній арені, збереження авторитету стало непростим питанням, особливо протягом останніх двох років.

У НАТО також є консенсус стосовно таких ключових моментів: «Цей конфлікт становить загрозу системного характеру. Кремль не може дозволити собі поразку в Україні, але водночас йому не можна дозволити здобути перемогу. Ескалацію воєнних дій в Україні не можна виключати. Для відповіді на цей виклик НАТО має узгодити власні інструменти та прийоми стримування із загрозами «нового покоління», зокрема застосування інформаційної та гібридної війни проти слабких держав, вразливих до вторгнення, провокацій та підривної діяльності».

При цьому експерти зазначають, що європейська система стримування та оборони в цілому буде поставлена під удар, якщо Росія досягне своєї мети в Україні. Саме тому потрібно докласти всіх можливих зусиль, аби не допустити територіального розпаду України та хаосу всередині держави. «Російський виклик», схоже, є проблемою на довготривалу перспективу. Успішний і сталий механізм політичного врегулювання потребуватиме рішучості, мудрості та терпіння.

Якщо ж є таке усвідомлення, то українське експертне коло ставить такі запитання: яке місце НАТО відводить Україні в європейській системі стримування та оборони в цілому і які відносини Альянс має вибудовувати з Україною в цій системі, якщо він не має наміру приймати її в свої члени в перспективі?

Як зазначає Джеймс Шерр: «Наразі НАТО ще не досягло консенсусу в одному з найважливіших питань — надання Україні інструментів для самозахисту. На гуманітарному рівні надання військової допомоги не викликає суперечок. Постачання військових пайків, одягу, взуття та уніформи не є предметом дискусій всередині Альянсу. Навіть створення груп радників та тренерів не викликає серйозних заперечень, особливо, якщо така допомога надається під національними прапорами, а не під кольорами НАТО».

Із напрямів, визначених Хартією про особливе партнерство, пріоритетними є посилення спроможностей України для забезпечення власної безпеки та підвищення оперативної сумісності Збройних Сил України із силами Альянсу.

На переконання експертів, ця ситуація показує, що НАТО має підтримувати свою репутацію потужної безпекової і оборонної організації. Звісно, Росія може сприймати таку нерішучість і пересторогу Альянсу не як мудрість і терпіння, а як його слабкість. Проте саме така позиція НАТО змінює акцент у напрямах двостороннього співробітництва з Україною.

«Народна армія» , Вадим Ковальов