Відносини України з НАТО ґрунтуються на законодавчій базі України, а також документах двостороннього співробітництва.
Відносини України з НАТО розпочалися з приєднання 10 березня 1992 року, на запрошення Генерального секретаря НАТО М. Вернера, до участі в Раді євроатлантичного партнерства (РЄАП), членом якої наша держава залишається сьогодні.
Основоположними документами, що визначають характер відносин України з НАТО, є Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО (9 липня1997 року) і Декларація про її доповнення (21 серпня 2009 року).
1 березня 2014 року Рада Федерації Федеральних Зборів РФ ухвалила рішення щодо можливості використання збройних сил Росії на території України. Ще раніше російські війська увійшли на територію України в Криму під надуманим приводом захисту російськомовного населення.
Проголошення позаблокового статусу жодним чином не зміцнило можливості України по захисту суверенітету і територіальної цілісності, а навпаки – призвело до посилення політичного та економічного тиску РФ на Україну, стимулювало російське втручання у внутрішні справи України. Росія здійснила окупацію Криму та розв’язала «гібридну» війну проти України на території Донбасу. Дії Росії є брутальним порушенням всіх засадничих принципів міжнародних відносин і підривають основи безпеки на Європейському континенті.
23 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла рішення про відмову України від позаблокового статусу, який виявився неефективним у контексті убезпечення держави від зовнішньої агресії та тиску. Внесений Президентом України проект (реєстр. № 1014-3) підтримала конституційна більшість народних депутатів України (303 голоси «за»).
В Рекомендаціях парламентських слухань на тему: «Актуальні питання зовнішньої політики України», які відбулися 7 грудня 2016 року, визначено доцільність активізації законотворчого процесу, спрямованого на реалізацію стратегічного курсу України на набуття членства в НАТО та ЄС.
6 липня 2017 року Президент Петро Порошенко підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зовнішньополітичного курсу України». Закон (реєстр. № 6470) був прийнятий Верховною Радою України 8 червня 2017 року. «За» відповідне рішення на засіданні проголосували 276 народних депутатів.
Законом вносяться зміни до Законів України «Про основи національної безпеки України» та «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» у частині євроатлантичної інтеграції.
Одним з пріоритетів національних інтересів України визначено інтеграцію у євроатлантичний безпековий простір з метою набуття членства в Організації Північноатлантичного договору.
Згодом, у липні 2018 року був прийнятий новий Закон України «Про національну безпеку», а у лютому 2019 року внесено зміни до Конституції України, згідно з якими визначено незворотність європейського та євроатлантичного курсу України в Основному законі держави.
У контексті розвитку відносин України з НАТО на найвищому рівні ухвалені рішення про відмову України від здійснення політики позаблоковості; визначення нової Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України.
16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР, ухваливши «Декларацію про держаний суверенітет України», зокрема, оголосила про намір Української РСР стати у майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участь у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.
2 липня 1993 року Верховною Радою України були схвалені «Основні напрями зовнішньої політики України», в яких в т.ч. зазначено, що: «З огляду на кардинальні зміни, які відбулися після розпаду СРСР і які визначили сучасне геополітичне становище України, проголошений нею свого часу намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі у загальноєвропейській структурі безпеки.»
Подальша відмова від нейтралітету та позаблокового статусу була визначена з прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України, яка й до сьогодні не містить відповідних положень.
Конституційні приписи (зокрема ст. 17) були розвинуті в Концепції національної безпеки України 1997 року і у прийнятому їх на заміну Закону України «Про основи національної безпеки України» 2003 року.
Згідно із Законом одним з основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України визначалося «забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональній системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з РФ, іншими країнами СНД, а також з іншими державами світу».
Відповідно до цього ж Закону була розроблена та затверджена Указом Президента України від 15 червня 2004 року № 648 Воєнна доктрина України.
Воєнна доктрина України була доповнена на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 липня 2004 року «Про дальший розвиток відносин з НАТО з урахуванням результатів засідання Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні 28 червня 2004 року» і передбачала проведення політики євроатлантичної інтеграції.
У відповідь на звернення, проголошене під час засідання Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні 22 лютого 2005 року, у ході засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ 21 квітня 2005 року прийнято рішення про започаткування Інтенсифікованого діалогу щодо прагнень України до набуття членства та відповідних реформ.
14 вересня 2006 року Прем’єр-міністр України В.Ф.Янукович на засіданні з Північноатлантичною радою НАТО заявив про неготовність України до виконання Плану дій щодо членства в НАТО, призупинивши євроатлантичну інтеграцію України.
Напередодні Бухарестського саміту НАТО у квітні 2008 року Україна направила НАТО звернення за підписами Президента, Голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра України про зацікавленість в отриманні Плану дій щодо членства в НАТО.
Водночас, Верховна Рада України ухвалила Постанову від 6 березня 2008 року № 126-VI, згідно з якою рішення щодо міжнародного договору про вступ України до НАТО прийматиметься лише за наслідками всеукраїнського референдуму відповідно до чинного законодавства.